Що Біблія каже про Великдень? Моє дослідження.

Біблійна відповідь

Святкування Великодня не ґрунтується на Біблії. Якщо ви дослідите історію цього свята, то дізнаєтесь, що насправді воно походить зі стародавніх обрядів родючості. Розгляньмо кілька фактів.

1. Назва і походження. В одному з випусків «Українознавчого альманаху» говориться: «Назва Великдень дійшла до нас із прадавніх часів, коли, найімовірніше, так називали день весняного рівнодення, який припадає на 20–21 березня. У слов’ян цей день був пов’язаний із відродженням природи і новим аграрним роком». Як пояснюється у словнику-довіднику «Слов’янський світ», Великдень — це «одне з головних весняних свят давніх слов’ян, день народження весняної богині, праматері. [...] Християнство, щоб відсторонити значимий хліборобський обряд Великдень, до цих днів приурочило свято Воскресіння Ісуса Христа».
2. Писанки, крашанки. За словами професора В. Жайворонка, «звичай розмальовувати писанки походить ще з дохристиянських часів; здавна писанки наділялися охоронними властивостями» («Знаки української етнокультури: словник-довідник»). У журналі «Людина і світ» (за квітень 2000 року) про великодні звичаї слов’ян сказано, що розфарбовування писанок та інші обрядові дії «мали вплинути позитивно на надприродні сили, схилити їх до активізації репродуктивних функцій». В іншому джерелі говориться: «Наші предки вірили, що писанка має магічну силу» (В. Войтович, «Генеалогія богів давньої України»).
3. Кролики. Ці тварини є символом родючості, котрий «походить зі стародавніх обрядів і символіки язичницьких весняних свят народів Європи та Близького Сходу» («Encyclopædia Britannica»).
4. Нове вбрання. «Зустрічати скандинавську богиню весни, Істре, не в новому вбранні вважалося ознакою неввічливості і віщувало нещастя» («The Giant Book of Superstitions»).
5. Інші звичаї. Сучасне свято Великодня «запозичило дуже багато із весняних обрядів язичн[ицького] культу (випікання пасок, взаємне цілування-христосування, вшанування крашанок, запалювання багать). Із свята сімейних духів у слов’ян був взятий звичай ходити на могили родичів, умилостивляти їх шляхом принесення жертв і милостині» («Релігієзнавчий словник»).

В одній книжці про походження великодніх традицій говориться: «Великодні свята українців славні і своїми обрядами, що, без сумніву, є дохристиянськими» (М. Крищук, «Читанка з народознавства»).

Біблія засуджує людей, котрі, поклоняючись Богові, дотримуються традицій чи звичаїв, яких він не схвалює (Марка 7:6—8). У 2 Коринфян 6:17 говориться: «Відділіться,— говорить Господь— та більше не торкайтесь нечистого». Великдень — це язичницьке свято. Ті, хто прагне догоджати Богові, не будуть брати участі у його святкуванні.

Джерело: http://www.jw.org/uk/%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%B9%D0%BD%D1%96-%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F/%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F/%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C/

Дуже корисним буде перегляд відео на тему: Пасха.

________________________________________

Великдень Дажбожий

http://svitovyd.ucoz.ru/news/velikden_dazhbozhij/2010-03-19-116

* 21 березня – Великдень Дажбожий (Дажбог-Сонце перемагає темряву Зими-ночі)

Переважна більшість населення України на даний момент вважає себе християнами і, відповідно, навесні святкує найвизначніше своє свято – Воскресіння Ісуса або, як іще його називають – Великдень.

Вічносвіжа Дана! Вода і Діва –

Жінка Сонця-Вогню!

Оживи своєю всетворчою силою

Все видиме і невидиме,

Все добре, духовне, світле!

                                  З Книги Велеса

Але давні знання стають доступніші й тепер все більше українців взнають, що насправді тисячі й тисячі років тому Великоднем називали зовсім інше свято, назва якого, як і багато інших українських назв була запозичена християнськими місіонерами. Що ж то за Великдень відзначали наші предки?

Відповідь на це питання допомогла дати засновниця і ректор Української Духовної Академії Рідновірів, кандидат філософських наук, професор Київського національного університету культури і мистецтв Галина Сергіївна Лозко:

– Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніших свята року — Кола Сварожого збігалися з сонячними фазами: зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням.

Україна — велика держава, вона має свої географічні та астрономічні параметри. Тому в Києві, наприклад, рівнодення настає раніше, ніж це прийнято за Всесвітнім часом. Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялася з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується — 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що "День поборов Ніч”. У першу ж неділю після цієї перемоги в давні часи і святкували Великдень. Тоді це свято не було пов'язане з повною фазою Місяця, як це стало після впроваждження християнства. Вірогідно, християнське святкування паски після повні було прийняте за єврейським зразком і традицією юдейського пейсаха. Воно не має нічого спільного з нашою традицією.

– А як стосовно інших атрибутів християнського Великодня?

– На Великдень, як одвічний народ-хлібороб, українці випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі пишні баби, колачі. Цей священний хліб має бути якомога вищим — це символ родючості, плідної сили. Великодні писанки та крашанки виконують магію воскресіння душ наших Пращурів. Саме з таким розумінням цих святощів довго боролися християнські попи, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити їх, включивши до своїх церковних ритуалів та надавши їм зовсім іншого ідеологічного значення - "воскресіння Ісуса Христоса”.

Рано чи пізно древні знання дійдуть кожного, потрібен лиш час, але це станеться неминуче й обов’язково мирним, природнім шляхом. Єдине, в чому хочеться застерегти – Великодні писанки і крашанки як символ сотворення Всесвіту, Відродження Життя на Землі — одвічні святощі нашого народу і Рідної Предківської Віри і відноситися до них потрібно обережно, з повагою та розумінням їх смислу. Тому неприпустимо, наприклад, розписувати і дарувати видуте, порожнє яйце — це символ безпліддя...

– По Воскресінню Ісуса закінчується Великий піст і можна вживати м’ясо, рибу, яйця, алкоголь... А чим починається український Великдень?

– У давнину святкування Великодня було всенічною службою, як і всі сонячні свята. Люди чекали появи сонця, щоб відчути чарівність його "гри” , бо не даремно кажуть, "На Великдень Сонце грає”. Волхви восхваляли світило, в якому бачили Лик Дажбожий. Великдень святкували як весілля Неба і Землі, Дива і Лади. Про це знаходимо і в Книзі Велеса:

Се повінчаємо Небо Сварога і Землю.

 І справимо Весілля їм, де чоловік є Сварог, а навпроти Нього - Жона Його.

 І се свято мали робити, як для мужа і жони, бо ми - діти їхні.

 І тако бажали їм здоровими і щасливими бути

 І мати дітей багато, і собою хвалитися,

 І дивитися до Вод, щоб були велеплодні.

Всі ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли воскресає Дажбог — тільки тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Пам'ятаймо, що яйце — символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів.

Небесним вогнем освячується вода, якою Волхви кроплять священне причастя, великодні короваї, крашанки, писанки.

_______________________________________

Взято з http://www.aratta-ukraine.com

Великдень Дажбожий (Дажбог-Сонце перемагає темряву Зими-ночі). Великдень Дажбожий: "Це повінчаємо Сварога і Землю і справимо весілля їм, як для мужа і жони, бо ми - діти їхні" (Велесова Книга). Світло вже перемогло Темряву. Сонце на Великдень грає, тому молодь намагається до схід Сонця залізти якомога вище, аби побачити його гру. В цей день слід дзвонити в маленькі дзвіночки, скликаючи всіх добрих Духів Роду. Молодь катається на гойдалках, які в давнину підвішували до дерев, такі гойдалки називалися "релі". Даруємо писанки (ні в якому разі не порожні "видутки", куплені на базарі, а повні й виписані власноруч) і крашанки, пригощаємо великодніми "бабками" і "куличами", славимо Дажбога. Великоднє цілування - давній язичницький обряд, покликаний створювати лад і хороші дружні відносини між людьми. Це сонячне свято відмічається у першу неділю після весняного рівнодення, незалежно від фази місяця.

За Галиною Лозко

Пагорб землі з засіяними зернинами вівсу на Великдень маніфестував собою Хаос. Проростаючи з Хаосу, зернини впорядковують його своїми паростками, встановлюючи таким чином порядок. Так відтворювався акт творення і космічний закон — "rtа-” або Лад.

Паростки зернин вівса — маніфестація принципу триплетного розвитку Всесвіту. Ріст паростків (розтроєння триплетів) означає породження Вакуумом (а-rtа) речовинного світу, і, одночасно, взаємоперехід рівнів: із Не-Буття народжується Буття (з а-матерії народжується матерія).

Яйця на зеленому пагорбі — це імітація "зернин душ” померлих предків, які відійшли у Вічність, у Безодню — Вирій.

Вшанування душ — це вшанування "зернин світового духу”, які вічні і належать Вічності. Душі предків — обов’язкова передумова акту нового процесу Творення.

Таким рослинним символізмом наші пращури-хлібороби встановлювали ізоморфізми між макро- і мікрокосмосом, Гармонію між Світами.

(з книги Л.П.Саннікової «Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури»)

____________________________________

Великдень – ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ – це тисячолітня назва свята, яка тепер означає велике християнське свято Воскресіння Ісуса Христа. 

http://xutir-savky.com.ua/velykden/

Вважається найважливішим християнським святом, що символізує радість з приводу перемоги Ісуса Христа над смертю та вічним забуттям.

У цей день ми йдемо до церкви і повертаємося до дому з великою Радістю, несучи кошик “свяченого”.

Усі вітають одне одного словами “Христос Воскрес!”, “Воїстину воскрес!”. Родина урочисто сідає за стіл, починаються розговіни, а з ними і неодмінні Великодні обряди.

Догмат Христового Воскресіння є фундаментальним положенням християнства.

Ми з вами спробуємо пролити світло на походження давніх Великодніх традицій та їх значення для сучасної людини.

Адже відомості про святкування Великодня як найбільшого релігійного свята (ще до християнізації Русі) слід шукати аж у сивій давнині.

Звідки пішла назва свята

Спочатку визначимося із термінологією.

Назва свята Великдень існує лише в українців та білорусів. Поляки називають його Wielkanoc, а росіяни – Пасха.

У християнському контексті термінологічно вірно називати це свято саме Паска або Пасха, адже назва його походить від назви старозаповітного свята песах, яке відзначали юдеї в пам’ять про звільнення від єгипетського полону.

Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від староіудейського песах:

латиною - Pascha,

голландською pasen,

есперанто pasko,

ісландською paskar,

іспанською pascua,    італійською pasqua,

нижньо-німецькою Paschen,

російською пасха,

французькою p?ques,

шведською p?skdagen

Древня символіка свята Великодня Дажбожого

Задовго до хрещення Русі наші пращури відзначали навесні велике свято – Великдень Дажбожий. Його святкували на весняне рівнодення.

Великдень – це давнє свято весни, весняного сонця, та природи, що відроджувалась після довгого сну. Свято цілковитої перемоги весни над зимою, перемоги життя над смертю, свято подружньої любові та злагоди в родині.

Для вас це стане відкриттям, але задовго до християнізації Русі волхви на Великдень ходили від хати до хати і сповіщали всіх: «Радуйтеся, син Божий воскрес!».

Великдень вважається найбільшим днем у році, бо тоді, за віруваннями слов’ян, воскресає бог життя — Сонце, а весь світ возносить хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Наші предки вважали, що у цей день Господь відчиняє небо і через небесні ворота приносить у людські душі очисний вогонь.

Великдень наші пращури визначали за днем весняного рівнодення. За православним церковним календарем рівнодення завжди припадає на 21 березня, хоча справжнє астрономічне рівнодення відбувається у період між 17-19 березня.

До цього дня випікали коровай (сучасна паска), посипаний пшоном, що символізує народження і повноту життя. Обов’язковим атрибутом свята, що розповсюдився по усьому світу є писанка. А символіка писанки з її “кривульками”, “безконечниками”, “деревами життя”, “пташками” та ін. відображує багатство світосприйняття наших предків.

Писанки з різних місцевостей України з колекції О. Я. Еліїва

Великодні свята тривають упродовж двох тижнів. Починаються вони ще в період посту днем Вербної неділі, наступне свято — Великдень, і завершуються проводами покійних — Радовницею. У язичницьку пору Великдень був одночасно й святом нового року.

Наші пращури вірили, що у Великодньому світлі їхні душі  стають безсмертними, а всілякі дідьки в цей день втрачають свою силу. На Великдень молодь обов’язково водила хороводи-танки, співала пісень. Ходіння по колу за Сонцем мало сприяти швидкому пробудженню і розквіту природи.

Таке ж значення мали гойдалки. Піднімання вгору, підкидання чого-небудь, підскакування—давні магічні дійства, які, за повір’ям, стимулюють ріст рослинного світу.

Про Великодню паску

Звичай випікати паски також має дохристиянське походження. У Чистий четвер, коли закінчували писати писанки, розпочинали пекти баби – так здавна називали паски. Баба мала також назви коровай і калач (кулич).

Високий і пишний Великодній коровай мав стати запорукою кращого урожаю, більшого приплоду худоби, родовитості та плодючості.

Зазвичай випікали паски трьох видів:

жовта паска – паска сонцю, саме її святили у церкві та споживали у Неділю;

біла паска – паска душам померлих родичів, з нею ходили на кладовище на Проводи;

чорна паска – господарям та родині, власне чорна паска це і є той самий житній хліб, який українці їли щодня.

Цей звичай підкреслює загальний урочистий настрій Великоднього свята, бо як бачимо навіть просте випікання “хліба насущного” (чорної паски) настільки сакралізувалося.

Проте звичай освячення паски, як одного з головних символів Великодня не завжди знаходив підтримку серед церковного керівництва.

Митрополит Іларіон (Огієнко) пише:

«Українці паскою звуть великодню булку, освячену в церкві по великодній службі, що кінчається зо сходом сонця. Патріарх константинопольський Єремія, перебуваючи в Україні, звернув увагу на наш звичай святити паски і м’ясо на Великдень і назвав його єретичним; із цього приводу в 1591 р. цілий український єпископат випустив був грамоту до українського народу».

Цей звичай був заборонений під карою прокляття, але це не вивело стародавніх традицій. Незабаром грамоту 1591 р. було відмінено.

До роздумів…

То яке свято ми святкуємо сьогодні – Воскресіння Ісуса Христа чи Великдень Дажбожий?

Тисячолітні традиції нашої славетної землі переплелися з біблійними віруваннями утворивши симбіоз релігійних обрядів.

Певно у цьому і слід знаходити ключову особливість свята принаймні в Україні. Тверезо мисляча віруюча людина – чи то язичник, чи то християнин, на сьогоднішній день не має шукати конфронтації та приводу для суперечки відносно витоків свята, його обрядів і традицій.

Бо саме ці традиції – і є ті коштовні скарби нашої з вами культури, які нам потрібно хоча б знати і не забувати.

5 квітня на Хуторі Савки Ви зможете:

дізнатись більше про ці та багато інших Великодніх звичаїв

навчитися водити кривого танця

власноруч випекти “чорну паску” в старовинній печі хати 1786 року

та долучитися до святкування за давніми традиціями.

Що ж то за свято — Великдень?

Сьогодні воно має й іншу назву — Пасха. З'явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на українську землю прийшло християнство. Цей день вважається  днем воскресіння Ісуса Христа. Та саме свято народилося

набагато раніше. Про це розповідає міф.

Се є найдавніше свято в Україні. Зародилося  воно сім тисяч років тому, коли, за легендою, і "плуг упав з неба"! А було так... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:

— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.

І гукнув старший брат Тур: "Се моє!" Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

"Се моє!" — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.

-Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр. Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба. Святий День.

__________________________________________________

МОЇ ВИСНОВКИ.

Як перші християни святкували Пасху. Походження сучасної "Пасхи". 

Сучасні паски, крашанки і ковбаски походять від дохристиянського свята - Великдень Дажбожий. Його відзначали задовго до хрещення Русі наші пращури на весняне рівнодення. Великдень – це давнє свято весни, весняного сонця, та природи, що відроджувалась після довгого сну. Свято цілковитої перемоги весни над зимою, перемоги життя над смертю, свято подружньої любові та злагоди в родині. Великдень вважається найбільшим днем у році, бо тоді, за віруваннями слов’ян, воскресає бог життя — Сонце, а весь світ возносить хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Для вас це стане відкриттям, але задовго до християнізації Русі волхви на Великдень ходили від хати до хати і сповіщали всіх: «Радуйтеся, син Божий воскрес!» Пасхальне яйце було символом воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх українців-русичів.

Звичай освячення язичницької паски в церкві самі церковники свого часу вважали єрессю, що не має нічого спільного з християнством. Приміром Митрополит Іларіон (Огієнко) пише: «Українці паскою звуть великодню булку, освячену в церкві по великодній службі, що кінчається зо сходом сонця. Патріарх константинопольський Єремія, перебуваючи в Україні, звернув увагу на наш звичай святити паски і м’ясо на Великдень і назвав його єретичним; із цього приводу в 1591 р. цілий український єпископат випустив був грамоту до українського народу».Цей звичай був заборонений під карою прокляття, але це не вивело стародавніх традицій.

В біблії маємо приклад кари Божої за святкування "свята для Господа" (Вихід 32:5),яке Бог не наказував святкувати (Вихід 32:1-10,27).

Ісус наказав відзначати його смерть, а не воскресіння і показав ЯК це треба робити. "Це робіть на спомин про Мене!»,Луки 22:19,20. Перші християни відзначали в день єврейської пасхи 14нісана - Спомин смерті Ісуса або Господню Вечерю (1Коринтян 22:23-27).

Значення Спомину:  своєю смертю Ісус Христос спас людство від влади смерті і гріха і уможливив для віруючих в Нього дар вічного життя. (Римлян 6:23, Івана 3:16).

З чого робилась справжня пасха в євреїв і в перших християн? Вона називалась – опрісноки (Вихід 12:18-20). Павло сказав, що Ісус «взяв хліб, ...подяку віддав [і] розламав». Цю, подібну до сухого печива паляницю, замішану з борошна на воді без закваски (або дріжджів), перед споживанням треба було ламати. У Біблії закваска символізує гріх та зіпсуття. Заохотивши коринтських християн виключити зі збору неморального чоловіка, Павло сказав: «Хіба ви не знаєте, що мала закваска заквашує все тісто? Отож, очистіть стару закваску, щоб вам стати новим тістом, бо ви безквасні. Пасха наша - Христос, принесений у жертву за нас. Тому святкуймо не із старою закваскою, не в заквасці злоби і лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Коринтян 5:6-8, Дерк.).

Апостольску традицію Спомину в 2-4-х століттях ще підтримували деякі церкви Малої Азії, натомість Рим замінив дату 14 нісана на першу неділю, про що свідчать історичні джерела: "Що стосується дня відзначення Пасхи [Господньої Вечері], то квартодециманські церкви Азії продовжували звичай єрусалимської церкви. У II столітті ті церкви відзначали на своїй Пасці 14 нісана викуп, забезпечений смертю Христа" ("Студіа патрістіка", том V, 1962, сторінка 8).

Офіційне затвердження відступництва від апостольської традиції відзначення Спомину відбулося на Нікейському соборі 325р.н.е., де постановою було прийнято відзначення замість Господньої Вечері – Воскресіння Христа, в дату не 14 нісана, а в першу неділю нісана.

Цікавим є один з головних аргументів не відзначати Спомин Христової смерті згідно з датою в єврейському календарі. У книжці "Історія християнських соборів" К. Дж. Хефеле пише: "Було вирішено, що недостойно стосовно цього найсвятішого з усіх свят слідувати звичаям (обчисленням) євреїв, руки яких опоганені жахливими злочинами і розуми яких засліплені" (том 1, сторінка 322). Такий стан вважався "принизливим підкоренням" синагозі, що дратувало церкву", - каже Дж. Джестер, слова якого процитовані в "Студіа патрістіка", том IV, 1961, сторінка 412.  З того часу квартодециманів засуджували як єретиків та схизматиків і переслідували.

  

З тих пір загальновизнане християнство так і не повернулося до Ісусового початкового способу святкування. Спомин смерті згодом замінили на свято Воскресіння, яке тоді відзначали язичницькі народи. Професор Вільям Брайт визнав: "Коли в особливий день, Велику П'ятницю, почали відзначати Страсті, вже було запізно поєднувати їх з "пасхальними" ідеями, які св. Павло пов'язував з жертовною смертю: їх стали вільно застосовувати до свята воскресіння і мішанина ідей зайняла своє місце в ритуальній мові греко- та латиномов-ного загальновизнаного християнства" ("Епоха отців", том 1, сторінка 102).